Інституційний механізм спільної зовнішньої політики Європейського Союзу

Анотація

У статті проаналізовано акти первинного і вторинного права, що регулюють інституційний механізм спільної зовнішньої політики Європейського Союзу (далі - ЄС). Досліджено правовий статус і повноваження інститутів ЄС у сфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Визначаються зміни, що відбулися у сфері спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС після набуття чинності Лісабонським договором. З'ясовано, що повноваженнями у сфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки наділено як головні інститути ЄС (Європейську раду, Європейську комісію, Європейський парламент), так і систему спеціальних органів для реалізації відповідної політики ЄС (Високий представник ЄС із зовнішніх справ та політики безпеки, Європейська служба зовнішньої діяльності, Комітет з питань політики і безпеки та робочі групи з проблем спільної зовнішньої та безпекової політики). Висвітлено питання розподілу повноважень між інститутами ЄС. З'ясовуються особливості функціонування інституційного механізму в рамках співпраці держав-членів у сфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Інституційний механізм спільної зовнішньої політики ЄС спрямований на забезпечення цілісності, послідовності й ефективності зовнішньої діяльності ЄС. Лісабонський договір чітко окреслив інституції, які здійснюють спільну зовнішню політику ЄС. Уведення посади Верховного представника Союзу із зовнішніх справ та політики безпеки є найбільш важливим нововведенням у сфері спільної зовнішньої політики й політики безпеки, оскільки він виступає основним суб’єктом підготовки й реалізації всіх заходів ЄС на міжнародній арені.