ҐЕНЕЗА ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СИСТЕМИ ІТАЛІЇ

Анотація

У статті досліджується ґенеза пенітенціарної системи Італії, у якій головні зміни відбулися у XX столітті. Зазначено, що тюремна система Італії розроблялася під час об’єднання країни, була неоднорідною та ґрунтувалася на поєднанні Пенсільванської та Обернської системи. Кардинальні зміни у пенітенціарній системі Італії відбулися у ХХ ст. Пов’язано це із застосуванням нової методики стосовно ув’язнених, та з введенням в дію у 1931 році нового Кримінального кодексу. Після падіння фашизму в Кримінальний кодекс Італії були внесені значні зміни. З набранням чинності Конституції Італійської Республіки у 1948 році була скасована смертна кара за злочини, вчинені в мирний час. Згодом у 2007 році її також було виключено і в умовах воєнного часу. Нова тюремна система пропонувала ув’язненим після їхнього звільнення залишатися у в’язниці в якості працівників. Також з’явилася ще одна можливість для ув’язнених – «праця на відкритому повітрі», яка передбачала, що ув’язнені вдень працюватимуть, а ввечері повертатимуться назад до в’язниці. Перші такі в’язниці було створено на острові Сардинія та в Тосканському архіпелазі. У 1975 році був прийнятий пенітенціарний закон «Правила про кримінально-виконавчу систему і порядок виконання заходів позбавлення та обмеження волі», який був повністю адаптований до міжнародних конвенцій та правил. Даний закон, орієнтований на реабілітацію та гуманне ставлення до ув’язнених. Він спрямований не на ув’язнення, а навпаки, на перевиховання арештанта: дозволені телефонні дзвінки, зустрічі з близькими та рідними, навчання та саморозвиток. Також відповідно до Закону виправні установи поділяються на установи попереднього ув’язнення, виконання покарань, лікувальні виправні установи та центри спостереження за злочинцями. Постійно зазнаючи змін, базуючись на концепції правового прецеденту, тюремна система Італії стала більш етичною стосовно ув’язнених.