ПИТАННЯ ЗАХИСТУ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

Анотація

В статті досліджуються проблеми правового регулювання охорони національної культурної спадщини, зокрема, питання збереження культурних та історичних цінностей, об’єктів нематеріальної спадщини, повнота та достатність превентивних заходів щодо мінімізації втрат від ворожих обстрілів цивільної інфраструктури, у т.ч. об’єктів культурної спадщини по всій території України, фіксації фактів тотального знищення нерухомих об’єктів культурних та історичних пам’яток, актів вандалізму та культурного геноциду під час військової агресії РФ, удосконалення законодавства з охорони культурної спадщини шляхом його оптимізації та приведення у відповідність з міжнародними стандартами, зокрема Гаазькою конвенцією 1954р. Історичний досвід доводить, що людству притаманна повага до духовного надбання, намагання збереження культурної спадщини та її увіковічнення, навіть ціною життя. Людство, відчуваючи свою відповідальність перед наступними поколіннями ще з ХХ ст. почало активно розробляти та запроваджувати загальні правила та рекомендації зі збереження культурної спадщини. Друга світова війна внесла свої корективи, з врахуванням яких було прийнято ряд міжнародних актів щодо захисту культурної спадщини. Основоположним нормативним актом щодо захисту культурних цінностей в разі збройного конфлікту є Гаазька конвенція від 14.05.1954 р., зокрема Другий Протокол до неї, прийнятий 26.03.1999 р., що передбачає заходи посиленого захисту культурних цінностей та активізації участі Договірних сторін у захисті культурних цінностей у разі збройного конфлікту. Україна приєдналася до ІІ Протоколу від 30.04.2020 р. (Закон № 585-ІХ. від. 30.04.2020 р.). Україна приєдналася до міжнародних актів про захист культурної спадщини, а тому повинна виконувати свої зобов’язання, перш за все, внести відповідні зміни в Закон України «Про охорону культурної спадщини» для збереження національного культурного надбання та забезпечення згуртованості українства всього світу в захисті нашої ідентичності та держави Україна.