ЕВОЛЮЦІЯ ПРАВОВОГО СТАНОВИЩА СЕЛЯН У ГЕТЬМАНЩИНІ
DOI:
https://doi.org/10.32782/2409-4544/2021-2/1Ключові слова:
селянство, правовий статус, Гетьманщина, селянські повинності, селянський соціальний станАнотація
У статті встановлено напрями та основні етапи еволюції правового статусу селянства Гетьманщини. Показано, що українське селянство другої половини XVII – початку XVIII ст. представляло собою неоднорідний у правовому, соціальному та економічному відношенні стан. Визначено категорії селян, що існували протягом досліджуваного періоду, охарактеризовано правове становище кожної з категорій. Встановлені загальні риси процесів поглиблення майнової, соціальної, юридичної диференціації всередині кожної з категорій українського селянства, що тривали впродовж XVIII ст. Визначені передумови, причини та особливості перебігу вказаних процесів у межах кожної з категорій селянства гетьманщини. Вказано на роль російських впливів, зокрема кріпацтва, на процеси еволюції правового статусу селянства Гетьманщини. На основі аналізу гетьманських статей та інших нормативних актів узагальнено характер та напрями політичної, правової, соціальної та економічної політики українських гетьманів у сфері регулювання правового становища селянства. Охарактеризовано російське імперське законодавство другої половини XVIII ст., яке регулювало поширення кріпацтва на українських землях. Показана роль зовнішньополітичних чинників та їхній вплив на еволюцію правового статусу селянської верстви Гетьманщини. Доведено, що спільною рисою еволюції правового статусу для всіх категорій українських селян у другій половині XVII–XVIII ст. була втрата особистої свободи та посилення юридичної залежності від великих землевласників – представників полково-сотенної адміністрації. Визначено, що цей процес був пов’язаний із зростанням застарілого за формою феодального землеволодіння. Показано, що поступовий наступ на права селян наприкінці XVIII ст. завершився остаточним впровадженням кріпацтва на українських землях. Водночас підкреслено, що українське селянство не було пасивним об’єктом соціального й економічного гноблення та відповідних юридичних заходів: друга половина XVII – початок XVIII ст. відзначені численними протестами та прикладами спротиву, у тому числі збройного, тиску з боку як російської, так і української адміністрації.
Посилання
Дорошенко Д. Нарис історії України. Т. ІІ. Вид. 2-е. Київ – Мюнхен : Глобус, 1992. 349 с.
Музиченко П. Історія держави і права України : навчальний посібник. Київ : Знання, 1999. 661 с.
Полонська-Василенко Н. Історія України. Т. 2 : Від середини XVII ст. до 1923 року. Київ : Либідь, 1992. 606 [2] с.
Рубаник В. Інститут права власності в Україні: проблеми зародження, становлення й розвитку в період до 1917 року. Харків : Легас, 2002. 352 с.
Історія Української РСР: У 8 т., 10 кн. Т. 3: Україна в період розкладу і кризи феодально-кріпосницької системи. АН УРСР. Ін-т історії. Голов. редкол. : Ю.Ю. Кондуфор (голов. ред.) та ін. Київ : Наук. думка, 1978. 608 с.
Ковальова С. Пом’якшуючі вину обставини в кримінальному праві Гетьманщини: юридичний, релігійний і моральний аспект. Держава і право. Вип. 31. Київ : Ін-т держави і права ім. В. Корецького, 2006. С. 57–62.
Оглоблин О. Люди старої України. Мюнхен : Дніпрова хвиля, 1959. 328 с.
Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині XVII–XVIII ст.: кордони, населення, право. Ред. А. Романенко. Київ : Основи, 1996. 224 с.
Гуржій О. Заїмка землі й вільні військові села та містечка в загальному розвитку аграрних відносин на Лівобережній Україні. Історія та історіографія України. Зб. наук. праць. Київ : Наукова думка, 1985. С. 58–66.
Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. Друге доповнене видання. URL: http://litopys.org.ua/coss3/ohl09.htm