ЛЮДИНА ЯК СУБ’ЄКТ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Анотація

Наукова стаття присвячена теоретико-правовим аспектам статусу людини як суб’єкта екологічної безпеки. У результаті проведеного дослідження були наступні висновки. Уточнено визначення суб’єкта екологічної безпеки як індивідуалізованого учасника правових відносин (наприклад, людина, суспільство, держава або біосфера), який наділений екологічною правосуб’єктністю та здатністю виступати носієм життєво важливих інтересів щодо безпечного стану довкілля та який проявляє вольову активність для захисту цих інтересів від екологічних загроз. Додатково обґрунтовано, що для людини як суб’єкта екологічної безпеки характерні такі ознаки: є носієм суб’єктивних екологічних прав та юридичних екологічних обов’язків, що формують його правовий статус; рушійною силою його діяльності є наявність власного інтересу, що реалізується через прагнення до задоволення об’єктивної потреби в безпечному середовищі, що є мотивом до дій; визначається через категорію «стан захищеності» його інтересів, на відміну від суб’єктів забезпечення екологічної безпеки, які визначаються через категорію «діяльність», «компетенція». Виділені критерії розмежування між суб’єктами екологічної безпеки та суб’єктами забезпечення екологічної безпеки, зокрема: 1) за масштабом: коло суб’єктів екологічної безпеки є ширшим, оскільки воно включає «масштабні» категорії, такі як суспільство та біосфера, які розглядаються як об’єкти захисту та учасники глобального стану безпеки. Суб’єкти забезпечення екологічної безпеки ж мають більш конкретизований перелік учасників; 2) за функціональною роллю: суб’єкти екологічної безпеки пов’язані з категорією «стан» – це ті, чиї життєво важливі інтереси перебувають під захистом (людина, довкілля); суб’єкти забезпечення екологічної безпеки пов’язані з категорією «процес» – це учасники, які здійснюють конкретну діяльність, спрямовану на мінімізацію загроз, формування гарантій та створення умов для безпечного розвитку (наприклад, органи державної влади, органи місцевого самоврядування); 3) за рівнем управління: суб’єкти забезпечення екологічної безпеки часто ототожнюються з управлінським рівнем, тоді як суб’єктом екологічної безпеки може бути будь-який індивід у контексті його права на безпечне довкілля.