ОСНОВНІ АСПЕКТИ ПРОТИСТОЯННЯ МВС І ОУН У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 1953 Р.

Анотація

Авторами досліджується питання про трансформації в тактиці МВС щодо боротьби з українським національно-визвольним рухом у період після змін у керівництві МВС СРСР та МВС УРСР та закінчення «беріївської відлиги». З приходом на посаду міністра внутрішніх справ УРСР Т. Строкача протистояння з ОУН посилилося, репресивна діяльність активізувалася. Міністр відзначав, що в період урядування його попередника П. Мешика активні наступальні заходи щодо розшуку, захоплення або ліквідації бойовиків ОУН не проводилися, тому наказував посилити всі напрями цієї діяльності. Поряд із розшуком озброєних підпільників, проводилася певна робота з ліквідації їхньої «пособницької» бази, ширше стали використовуватися можливості агентури. Найактивніше збройний опір оунівського підпілля мав місце в Станіславській та Львівській областях, на території яких знаходилося понад 50 % усіх урахованих збройних підпільників. Все ж МВС УРСР в цей час не змогло організувати ретельного контролю за діяльністю своєї агентури, внаслідок чого мали місце факти розшифрування агентів-бойовиків, грубого порушення елементарних правил конспірації, пияцтва. У цей час проблеми боротьби з ОУН розглядалися на засіданнях Президії ЦК Компартії України, неодноразово на колегіях МВС СРСР, в наказах і розпорядженнях Міністра внутрішніх справ, що свідчить про те. якого значення вони надавали цьому питанню. Керівники державних органів вважали, що МВС УРСР у 1953 р. провело певну роботу щодо придушення національно-визвольного руху в Україні, але ще не повністю впоралося із завданням. Усі ці установи прагнули повністю ліквідувати прояви національно-визвольного руху, досить детально виявляючи помилки в роботі місцевих органів внутрішніх справ у цьому напрямі. Усе це відбувалося на тлі загального спаду національно-визвольного руху, який уже пережив свій апогей у 1944-1945 роках.