КРИМІНОЛОГІЧНІ МОДЕЛІ ЗАПОБІГАННЯ НАСИЛЬСТВУ В МІЖНАРОДНІЙ ПРАКТИЦІ З УРАХУВАННЯМ КОРУПЦІЙНИХ ДЕТЕРМІНАНТ

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз кримінологічних моделей запобігання насильству, що застосовуються у міжнародній практиці, з урахуванням впливу корупційних детермінант на їхню ефективність. Обґрунтовано, що насильство та корупція є взаємопов’язаними соціальними явищами, які здатні взаємно підсилювати одне одного. Розглянуто світові моделі запобігання насильству – ситуаційні, соціально-контрольні, відновні та ризик-орієнтовані. Зокрема, основна ідея ситуаційного запобігання полягає в тому, що злочин часто є наслідком наявності сприятливих можливостей, а не лише внутрішньої схильності особи до протиправних дій. Впровадження ситуаційної моделі запобігання насильству в українське законодавство є перспективним напрямом, однак потребує комплексного підходу та врахування національних інституційних умов. Автор зазначає, що міжнародний досвід упровадження моделі соціального контролю засвідчує, що її ефективність залежить від поєднання формальних інституційних механізмів контролю, активної участі громади та високого рівня довіри до правоохоронних органів. Для України впровадження цієї моделі може стати дієвим доповненням до класичних кримінологічних підходів, особливо в умовах воєнних викликів та підвищеного рівня соціальної напруги. Відновна модель є частиною більш широкого комплексу кримінологічних стратегій запобігання насильству, сприяє виявленню соціальних причин правопорушень і спрямовує процес правосуддя на відновлення, а не лише на покарання. Згідно з ризик-орієнтованою моделлю, програми втручання ефективніші, коли: оцінюється рівень ризику індивідуального правопорушника, визначаються конкретні криміногенні потреби, на які варто впливати, а обрана стратегія відповідає характеристикам особи. Такий підхід дозволяє оптимально спрямовувати ресурси на тих, хто має найвищий ризик рецидиву та пристосовувати профілактичні заходи. Автор дійшла висновку, що впровадження кримінологічних та антикорупційних стратегій у національні програми профілактики насильства забезпечує більш системний, прозорий і доказовий підхід до запобігання злочинам, підвищує ефективність використання ресурсів і зміцнює довіру суспільства до державних установ.